Раніше у мене не виникало думок, чи правильно я виховую свою донечку. А ось тепер виникло. На днях їй виповнилося 6 років і аж тепер я зрозуміла, що потрібно відмежовувати хлопчаче і дівоче виховання.

Я нарешті зрозуміла і побачила, що вона маленька леді і тепер усі справи ми можемо робити разом. А головне я побачила, як сильно цього хоче саме вона. Чи то щось готувати, чи допомогати по господарству, чи наряджатися, чи малювати, чи читати.

І це не просто бажання дитини уваги дорослого. Це значно більше. Це момент дорослішання і самостійності, яке проявляється у спільному дозвіллі.

Раніше я цього не бачила, чи не хотіла бачити. Зараз я це побачила. Але чи зроблю я висновки?

Ми завжди думаємо, що у нас дуже багато часу, що діти ще малі і нічого не розуміють.

А тут — раз, і в один момент твоя дитина вже доросла. І це як грім серед ясного неба. І ти починаєш аналізувати, що ти зробив правильно, а що ні. Чи дав ти за ці 6 років усе, що хотів своїй дитині? І відповідь буде — звичайно НІ. Бо було купа роботи, проблем, власних переживань.

А ми ж відповідаємо за наших дітей.

Тому, скільки б років не було Вашій донечці, подумайте, як стати кращою мамою для неї і для самої себе саме зараз.

Подивіться на свою донечку, як на найкращу подругу. І просто станьте для неї найкращою подругою. Бо у дитинстві всі ми мріяли про маму-найкращу подругу.

Я не ідеальна мама. Але хто визначає критерії ідеальності? Завжди знайдеться хтось, хто поставить під сумнів ваші методи виховання. Головне, щоб саме у вас було відчуття, що ви все робите правильно. А у мене таке відчуття є.